Творчість Олександра Ройтбурда охоплює майже усі види сучасного мистецтва: живопис, відео, графіку, інсталяцію та перфоманс. Але будь-який з них, взятий ізольовано, репрезентує лише певний фрагмент загального руху Ройтбурда до подолання гострих проблем виживання, пошуку нових цінностей й мутацій виразності культури на зламі ХХ-ХХІ століть. Олександр Ройтбурд повсякчас лишається вірним собі, демонструючи глядачеві мистецтво і вельми особистісне, і естетично виправдане. Цс завжди мистецтво "із перших рук". Живопис Олександра Ройтбурда - одно з найбільш індивідуальних явищ так званої "української хвилі постмодернізму". Цей термін з'явився ще у совітському культурному просторі після виставки у московському Манежі 1988 року. Тоді творчий та емоційний натиск українських мистців змусив говорити про прихід з "гарячого півдня" нсочікуваиої альтернативи па рівні народження нової школи живопису "зимній півночі" московського носі-концептуалізму, схильному розглядати живопис закриюю для новаторства сферою. Олександра Рой'І бурда було визнано однією з зірок цієї школи. Постсовітська критика відзначила особливий "ефект Ройтбурда" -промовистий ефект насиченості в межах сюжетно-тсматичиої картини, що є наслідком артистичності вдачі й дисципліни інтелекту художника.Грамотне розуміння історії мистецтва та обізнаність у тенденціях мистецтва сучасного Ройтбурд демонструє якістю живопису, тією впевненістю руху пензля, що завше є очевидною для професійного погляду. Основна естетична завантаженість його творів не у хитромудрій символіці образів й не у ребусній дсшифровці, а в глобалізації живописної матерії, що зазнає діалектичних змін у просторі авторської креативпості, в виразному співставлснні мотивів, які варіюють одну й ту ж тему - нагромадження пропорцій доказової сили, ліпка життєдайної форми. Пом'якшена пластична архітектоніка форм, багатство кольорових відтінків та живописної фактури передають аполонічне дихання людського тіла. Спокійно торжествуюча еротика вільна від накопичення деталей: ясність своїх ритмів вона здобуває з холодної жорстокості ідеалу й плавкої енергії насолоди. У мистецькому висловлюванні Ройтбурд, слідом за де Садом, "виявляє своєрідний спінозізм - натуралізм і механіцизм, просякнуті математичним духом. Саме на рахунок цього духу й слід віднести тс нескінченне повторення, той постійно відновлюємий кількісний процес, що помножує фігури й складає жертви, аби знову та знову пробігати тисячі кіл довічно самотнього розумування" (Жіль Дельоз). Персонажі картин, замкнені у просторі міфу, втрачають притаманну класиці цнотливість й експериментують із власною тілесністю з уседозволеністю сновиддя, їх віддаленість від глядача часто підкреслюється присутністю геометричних підлог, у традиційному мистецтві посилюючих відчугтя поглибленості простору. В даному випадку, перспективний захід уводить дію у бік протилежний від глядача, вибудовуючи концепцію авторського задзеркалля.Живописна фактура картин споріднена з густими кронами та архітектурними надмірностями. Боскетні лабіринти пейзажів - мотив безумовно романтичний з елементами "наївної" картини. Сюжет усікнсної голови, що часто зустрічаєгься у Ройтбурда, продовжує містичну лінію мистецтва, викликаючи в пам'яті повели Боккаччо, японську традицію досягнення світла, середньовічні алегоричні зображення небесних світил. У пейзажах обезкровлена голова схожа на місяць, що дивиться у дзеркало вод.У живописі Олександра Ройтбурда початку нового століття всесвіт уповільнює свій рух. Пульсацію кольорової поверхні як і досі здійснює бездоганна точність тональних співвідношень і оптичний малюнок відсвітів корпусних мазків. Та динаміка, притаманна живописній фактурі, суцільно відсутня у композиції. Персонажі картин замкнені на собі, ніби перебувають у стані безпросипності фантастичних сновидінь, їх дії не мають сюжетного завершення, автор не вибудовує для них світу й позбавляє психології.Неодноразово бувши куратором мистецьких проектів, Олександр Ройтбурд виступає у ролі куратора і власних живописних ідей. Лишаючи багато робіт без назви, він нівелює прив'язаність до сюжету на демонстраційному полі актуалізації й трансформації сенсів, виявляючи дещо спільне з творами Вермеєра Делфтського, Рембрандта, з іконописом і мозаїкою. У роботах Ройтбурда важливим є не те, присутній у них міф або ні, у чому секрет того чи іншого твору, а тс, наскільки вони контактні. Спілкування й естетичне задоволення відбувається на поверхні полотна.У 1990-х роках Ройтбурд звертається до інсталяції, перформансу та відео. В останньому мистсць досяг міжнародного успіху. Відеопроект "Психоделічне вторгнення панцирника "Потьомкіи" до тавтологичічного галюцинозу Сергія Ейзенштейна" вперше демонструвалася 1998 року у Художньому музеї Одеси на виставці "Академія холоду", куратором якої був сам мистець. 1999 роботу придбав до своєї колекції Музей сучасного мистецтва (МоМА) у Нью-Йорку, а 2001 року її репрезентовано на 49-ій Венеційській бієннале у кураторському проекті Гаральда Зеемана "Плато людства".З другої половини 1980-х Олександр Ройтбурд був ідеологом незалежного мистецького пошуку в намаганні створення соціальне інтегрованої спільноти художників сучасного мистецтва в Одесі. Ці зусилля відзначилися 1997 року відкриттям одеського Центру сучасного мистецтва Сороса. Ройтбурд став першим головою наглядової ради ЦСМС - Одеса, виступив куратором серії мистецьких акцій, був автором численних програмних статей.Продовжуючи власний незалежний мистецький пошук, 2000 року Олександр Ройтбурд переїхав до США. Його роботи зберігаються в Державній Третьяковській галереї у Москві та Російському музеї у Санкт-Петербурзі, в художніх музеях України, Росії, США, Словенії, у багатьох публічних та приватних зібраннях. В   цілому,  творчість  Олександра  Ройтбурда демонструє  приклад  мистецького  здоров'я.   Його   симптоми   -професіоналізм без величності, іронія без злості та інтелект без зарозумілості.

Наталія Смірнова