ПОЕТ, КОМПОЗИТОР І ВИКОНАВЕЦЬ
В Книгарні "Смолоскип" на Межигірській (Київ) в продажу: Драч Едуард. КАТАРСИС. / Автор передмови – О. Євтушенко. 2007, 128 с. Ціна: 7 грн.
Поетична збірка "Катарсис" – найповніше на сьогодні видання пісенного репертуару легенди бардівської поезії 90-х. Його творчість важко вписати в будь-які відомі нам жанри. Назагал – це співана поезія, але – яка різна! Інколи чуєш рокера, інколи – барда-публіциста, а часом і традиційного (автентичного) кобзаря. Окрім власне поезій збірка містить ноти за якими вона і має співатися.На сайті "Моє місто"- про виступ на поетичній акції, присвяченій Міжнародному Дню Поезії біля пам'ятника Т.Г.Шенвченку м. Київ
На сайті "Артвертеп": 1 | 2 | 3Фестиваль "Срібна підкова (сайт Інша Література)", Львів, 27-28 жовтня 2007 року :
Фестиваль "Балаклавські канікули":
|
Архів давніх публікацій : 1.Газета "Прапор Юності", Дніпропетровськ, 26 квітня 1988 року |
Богдана Гора Культура і Комунікація Culture and Communications
Едуард Драч: “Українські псалми XVII століття оцінила вся Європа”Про участь в концерті на Майдані незалежності:
...від блоку
"Наша Україна" фестиваль вітала народний депутат Лілія
Григорович."Коли я сюди приїхала, тут саме співав Едуард Драч. Вони так гарно
співали нам 10 років тому на "Червоній руті", що наспівали нам
незалежну Україну. Я сподіваюся, що "Мазепа-Фест" наспіває нам нашу
Україну. "Мазепа-Фест"-це супер!"...
Отже, в історії української культури з'явилася ще одна точка відліку -
Мазепа-Фест. Новий фестиваль, який з успіхом пройшов у Полтаві 6 червня, немов
перейняв естафету у тієї першої "Червоної Рути", яка була здвигом
юного цвіту нації, його проривом через бескиди бездуховності. Мабуть, то
закономірно, що в обставинах, коли у сферах культури, мови, володіння
інформаційним простором й іншими національними багатствами країни нас
намагаються відкинути за вихідні позиції 1990 року, з'являється цей фестиваль.
Мазепа-Фест прийшов, щоб ті, кому ще бракує самодостатності, самостояння,
опірності чужому і знання свого, рідного, могли обіпертися на дуже крило пісні,
твореної тими, для кого свобода й автентична самобутність є такими ж
природними, як повітря, без якого не живуть.
Новому фестивалеві, організованому обласними організаціями "просвіти"
і Народного Руху України, головою цих організацій Миколою Кульчинським,
пощастило з режисером і ведучим: Сергій Архипчук вибудував пятигодинну програму
так талановито, що кожен гурт видавався зорею першої величини. Як співали
хлопці з "ДМЦ", "зірки, зірки та й годі". Від деемцівського
мінорного "Чому моє життя зіпсоване власноруч? Чому вона пішла? Тепер її
немає поруч" спіраль напруги закручувалася все крутіше й крутіше...
Група "Бавовна" настригла рок-вовни з "Гуцулки Ксені",
порадувала файною композицією на Тичинине "Арфами, арфами…". Не могли
не пошанувати гетьмана Мазепу, який давав трохи грошей на освіту (на відміну
від його "правнуків поганих", які за копійку вдавляться і кого хочеш
задавлять) "позашлюбні діти "Пікардійської терції" -
"Академія МАУП". І заявили, що "все о, кей - ми будемо
вважати".
Живий зв'язок новітніх мазепинців з поколінням "Червоної рути"
заманіфестував Едуард Драч - "з кобзою, гітарою і з самим собою".
"Віруйте, Україна встане, й ворогів струсить, наче пил!", -- співав
бард. І справді вірилося, що "свисне знов шабелька Сіркова й загуде Івана
булава".
Буває, що на концертах чи фестивалях виступи місцевих груп сприймаються як
"розігрів" перед з'явою хедлайнерів. "Мазепа - Фест" ,
навпаки, підкреслив оригінальні риси, самодостатність кожного полтавського
гурту і вписав їх у всеукраїнський контекст. І молодь палко вітала
"Трансформер" і "Талісман", "Незвичайних, так
отож", людину в білому - Валерія Власенка та його гурт
"Арахнофобію", який дуже не любить павуків, що посплітали свої сіті в
головах українців.
Не могли залишитися байдужими глядачі, коли "Гайдамаки" висипали на
їхні щасливі голови вибухову суміш енергійного драйву та гуцульського
фольклору. Київсько-січеславський "Сад" "загрузив" нас
хард-роковими баладами на вірші Тараса Шевченка. І здалося, що над головами
музикантів злітає стиснутий кулак самого Великого Кобзаря.
"Перлина степу" на цьому фестивалі довела, що й пост-панк в Україні
ще не вмер, а "професор вічнозеленого Поплавського" Юрій Тостоган,
"з якого все починалося", довів, що й один у полі воїн, якщо це треба
Україні.
"Вася Клаб", виповзши із самих глибин київського андерграунду,
проголосив Полтаву столицею панк-культури, прогримівши принагідно на
"київських жлобів", які сміють йому заявляти, що "блюз - это не
формат".
"А я дивлюсь на Полтаву - блюз ето формат. Блюз - ето мое серце, моя
душа", -- заявив "затятий душею і лютий серцем" Вася. І
врізав-бо ж "нашу неню ніхто ніколи не сплюндрує".
А потім вийшла бригада "Кому вниз", і немов за Шевченковим заповітом
розпанахала втомлені й зневірені серця та влила в них молодої, ярої, козацької,
дужої крові.
На прес-конференції перед фестивалем лідер бригади Андрій Середа, відповідаючи
на запитання, чому "Кому вниз" сьогодні в Полтаві (а могли цього дня
бути на фестивалі в Німеччині), сказав:
- Для мене важливо було побачити це місто подвійних цінностей: з одного боку,
йде "Мазепа-Фест", а є другого - пам'ятник з двоголовим орлом
називається пам'ятником Слави. Хотілося познайомитися з тим Славою. Сама назва
"Мазепа - Фест" для нас є святою річчю. І тому ми тут.
Журналісти запитали Середу, який співає про птаха на ймення
"Нахтігаль", як він ставиться до вимоги визнання УПА та інших
формувань, котрі в роки Другої світової війни вовали проти червоних. Андрій
сказав, що роздмухування ворожнечі між ветеранами Великої Вітчизняної та
упівцями-це штучно створювана ситуація. "Це так само, як на Заході штучно
створюються протидії між мельниківцями та бендерівцями. Це робиться для того,
що люди не займалися розбудовою держави, а гризлися між собою. Ті, що йшли в
українські військові формування, вірили, що буде знешкоджена совдепія. Росія
створена свого часу Україною. Усі уми туди йшли, коли Росія ще була зовсім
татарська, кривонога, руда і більше нічого. Україна створила таку потвору як
Росія, і ми маємо відповідати за це.
Оскільки рок-музика вважається музикою протесту, Середу спитали, проти чого
наразі він протестує. Андрій згадав "таке цікаве створіння на прізвище
Биструшкін, яке заявило з екрану таку ахінею, що не можна проводити в центрі
Києва рок-концерти, бо дуже багато людей тримають собачок і кішечок, і від
рок-музики ці собачки і кішеічки отримають великий стрес. Тобто він сказав
правду: у нас поки що столиця собак і кішок, всього-навсього. І от, власне, я
протестую проти того, щоб Київ був столицею собак і кішок. Тут вже мона навіть
не роботи це свідомо, просто коли музика-це дещо більше, ніж декілька слів і
декілька акордів, то це змушує згадати, що колись ми всі були розумними людьми,
ми читали гарну поезію. І це вже є протидія тому стану, який існує в Україні
сьогодні".
Середа висловив своє ставлення до деяких маразмів, пов'язаних з роком Росії в
Україні, зокрема подарунка пам'ятника Олександра II та читання Василем Лановим
мемуарів Жукова, який разом з Берією збирався в 1944 році вивезти з України
всіх українців. "Ситуація сьогодні перетворюється на абсурд.
Найстрашніше-це чекати змін. Їх треба наближати".
"Комувнизівці" свого плуга в борозні змін пруть уперто й прямо.
Середа підтримує своїм голосом на виборчих перегонах Віктора Ющенка, бо вважає,
що альтернативи просто немає. До речі, від блоку "Наша Україна"
фестиваль вітала народний депутат Лілія Григорович. "Коли я сюди приїхала,
тут саме співав Едуард Драч. Вони так гарно співали нам 10 років тому на
"Червоній руті", що наспівали нам незалежну Україну. Я сподіваюся, що
"Мазепа-Фест" наспіває нам нашу Україну. "Мазепа-Фест"-це
супер!"
Коли на сцену Співочого поля Марусі Чурай вийшла група "Плач Єримії",
із задніх рядів назустріч їй покотився зі студентських вуст хіт
"Вона". А Тарас Чубай почав з нової пісні-"Із янголом на
плечі" на слова Івана Малковича. "Ледве дихає свіча…Янголе, не впадь
з плеча"-тепер це і наша молитва. Потім усе багатотисячне молоде
полтавське море підхопило партизанську "Лента за лентою набої подавай,
вкраїнський повстанцю, в бою не відступай". А коли по закінченні фестивалю
розходилися, то тут, то там групи молоді зупинялися і співали Івасюкову й
Чубаєву "Я піду в далекі гори". Або все ту ж неповторну, знакову для
всіх поколінь української інтелігенції "Вона".
- Несіть ці пісні в собі і не продавайте їх за ніщо,- звучить голос Сергія
Архипчука.
- Це наша земля! Зробімо її справді вільною і демонкратичною!- закликає
директор фестивалю Микола Кульчинський.
І пускається в танок старий гетьман, обірвавши мотузку, якою був прив'язаний
його портрет, і падають нам на лиця тихі, як роса, крапельки небаченого багато
днів дощу, немов ангел Малковича і Чубая кропить нас живлющою водою на знак
того, що дійство було боговгодним і сподобалося Творцеві, що над усіма
творцями. І лягають квіти до пам'ятника козакам, що на чолі з гетьманом Мазепою
стали до бою за Україну, за козацькі вольності й звичаї.
"Слухайте своїх! Слухайте своє серце, адже воно не фальшивить!".
Спаси тебе Боже, "Мазепа-Фест"! Живи! Співай! Твори українську нашу Україну!
“Танцюй зі мною, сестро, брате, друже, враже!.. Будь досконалим ритмом,
танцюй…” – розходяться лаштунки. За ними він Місько Барбара. Нарешті не у своїх
затертих джинсах, але в незмінному світлому светрику. Сьогодні чаклує не тільки
над мікрофоном, а й над папкою ведучого. Ура, соліст гурту “Мертвий півень” –
ведучий! – вибухає оплесками зала Державного театру оперети. Публіка, яка
правдами й неправдами діставала запрошення в профкомах вузів, в
“Арт-екзистенції” і перекуповувала їх через десяті руки, нарешті зібралась. І
починається тригодинне дійство, яке називається “Камерний акустичний “Концерті
для янголів”. Крути”
Це вже шостий рік гурти “Кому вниз” та “Мертвий півень”, Марійка Бурмака,
Едуард Драч і Тарас Петриненко збираються з допомогою громадської організації
“Арт-екзистенція”, Київської міської ради та Головного управління у
справах сім’ї та молоді КМДА, щоб заспівати свої пісні трьомстам янголам.
Юнакам студентського віку, яких рубали шість тисяч чоловіків із армії
Муравйова. Юнакам, яких Муравйов не дозволив поховати слянам і порубані тіла
яких матері впізнавали по вишиванках та гудзиках на одязі. “ Жити значить
померти” – читає Барбара вірш Сергія Жадана.
І весь час проходить під таким гаслом. Жити значить померти. Статистика, цифри,
слова. Надто багато слів…
З’являється відомий бард Едуард Драч. Музика, який грає на двох десятках
інструментів. Його пісні співають в Україні всі, але те, що написав їх саме
він, знають одиниці. Стилізація віршів Григорія Сковороди, думи на сучасний
лад, власні пісні з альбому “Небо України”. А потім – вибух! На сцені – “Кому
вниз”. Повільно випливає Андрій Середа і… підламує всіх, заспівавши тільки
“Вийди, змучена людьми” і “Мамай”. Тому прихильники української готики,
категорія тих, хто прийшов на “Кому вниз”, були трохи роздратовані – мало. Але
систематично з’являється Барабара, говорить про демократичний тоталітаризм. Про
те, що мертві – вони теж живі, теж зараз із нами. І що жити значить померти.
Марічка Бурмака на одному диханні виконує на біс “Нехай” і “Чорні черешні”. На
закуску – метр української поп-музики Тарас Петриненко, розвихрений, у
смугастих штанчатах із червоними стьожками на колінах. З тендітною помічницею
Тетяною Горобець. “Пісня про пісню” стала завершальною “Концерту для янголів”.
І поки величезний натовп тупає від задоволення ногами і викликає виконавців на
біс, я, плутаючись у дротах і не бачачи нічого в темряві, намагаюся підстерегти
когось із наших виконавців. Ага, ось і Михайло Барбара відбивається від
телевізійників і
потрапляє мені до рук. "Міську, як роль ведучого? Важко було?” Місько:
“Ух, і знову ви… Чесно кажучи, ні. Бо те, що я говорив на сцені, живе в мені,
це те, про що я думаю насправді. У 1918 році були більшовицькі крикуни. Тепер
вони теж є. Тільки по-іншому називаються – демократами. І тоталітаризм зараз є,
тільки він тепер демократією називаються. Ви чули, як відреагувала молодь на
мої слова? Вона аплодувала. Значить мене розуміли, і тому легко було вести
концерт. Просто говорити слова, коли їх розуміють”. Марічку Бурмаку вже
притисли до стіни журналісти: “Я схвильована, – каже вона, – хоч і не вперше
співаю на “Концерті для янголів”. Добре, що сюди прийшли люди різного
Інформаційний бюлетень №2 (36) 2004 рік – 5 –
віку і що особливо багато молоді. Ми маємо разом згадати тих триста українських
спартанців, аби зараз не сталося чогось такого ж, і щоб не було убитих, і щоб
їх не було набато більше”. Тарас Петриненко те, що хотів, усе сказав на сцені.
Він співав пісні, написані ним ще в 17 років. Як рідним, пожалівся слухачам, що
давно не бачив такого розладнаного рояля. Едуард Драч, мов летючий голландець,
одразу зник кудись із гримерки, і про його місцезнаходження інформації так
ніхто і не дав. Устигли зашифруватися і “комувнизівці”, але ми їх таки знайшли.
Щоправда, вже біля машини, де вони ніяк не могли покласти в багажник якийсь з
інструментів. “Чому ви заспівали тільки дві пісні? От біля мене сиділи люди,
які чекали “Нахтігаль” або щось із нового альбому “IDEM”. Це ж нечесно!” – “То
просто ви нечесно чекали”, – сміється Андрій Середа. “А чому альбом “IDEM”
хочете видати саме в 2345 році, як повідомляє ваш сайт?”. “Насправді він вийде
набато раніше. Просто в нас є такий чоловік, який робить “Кому вниз” сайт в
інтернеті. Він вирішив пожартувати так. І пустив інформацію. Її й підхопили
журналісти”.
Поїхали…
Так тихо пройшов іще один “Концерт для янголів”. Знову за багато часу ми вперше
побачили наших улюбленців тверезими. Подумали про тих, кого любимо, і яка таки
гарна штука – життя. Їду в вагоні метро. За моєю спиною про щось весело
перемовляються гітарист “Мертвого півня” Юрко Чопик, його дружина – відома поетка
Мар’яна Савка, та президент Львівського форуму видавців Олександра Коваль. У
моїх вухах і досі звучать вірші Жадана – от австріяка, зовсім забув своїх
київських прихильників.
…По смерті ступивши півкроку вбік, бачиш крізь шви у повітрі, як таємні кіномеханіки
спроектовують на твоє тіло великий небесний кінематограф, щоби на світло його
летіли душі покійників і смарагдові тіні жуків…
http://www.viyfrom.kiev.ua/ssh/041226.php
газета Вечірній Київ №67(17253) :. Субота, 08 травня 2004 року
http://www.bulava.org/art/drach/nebo/tvorch.html
27 січня в Києві в Театрі оперети
відбувся "Концерт для ангелів", присвячений героям Крут. "Триста
українських спартанців" віддали свої молоді життя за Батьківщину.
Українські гурти та виконавці своїми ліричними піснями вшанували цей
безсмертний подвиг. Серед організаторів акції - мистецька агенція “Арт Велес”
та Управління в справах сім'ї та молоді Київської міської держадміністрації
(див. НОВИНИ ). Серед чисельних інтерв'ю в той день Е. Драч
відповів на запитання Інформаційної агенції ІКААПУ Інформ, що видає щомісяця
бюлетень української авторської пісні .
Концерт пройшов неймовірно добре. Як і в старі часи проходи були забиті, люди,
що були із запрошенням, але не прийшли завчасно, просто не могли потрапити до
залу. Виступали всі в акустичному варіанті - "Мертвий півень", Кому
вниз", Марія Бурмака з групою, Тарас Петриненко, ну й я, ваш покірний
слуга.
Щодо мене, то я на участь у концерті напросився сам іще з осені. Перед самим
концертом мене запросили до "Арт Велесу" (організатор акції) і я
проспівав там свої пісні, що на мою думку відповідали би такій даті. Проте, у
організаторів була вже своя і, треба визнати, дуже цікава концепція. Хлопці
були молоді й віддали найдорожче - своє життя в період, який в житті кожної
лудини є лише початком шляху, коли тільки сходить зоря першого кохання,
починається розуміння власного призначення в цьому житті. І поминати їх треба
ліричними піснями. Концерт був названий "Концертом для ангелів" і з
моєї концепції, з якою я йшов до організаторів не залишилося майже нічого окрім
пісні про студентське голодування 1990 року. Історичні аналогії між двома подіями
неодноразово проводилися впродовж 13 років, тому й пісня підійшла. А прозвучали
також "Сковородинська", "Пісня про зустріч" і "Небо
України".
Коли мене запитали після концерту про значення тієї події і взагалі чому таку
сумну подію відзначають концертом, я відповів, що згідно з народними
віруваннями й релігійними переданнями, душі воїнів, що загинули за Батьківщину
й поклали свої тіла й душі "за други своя" йдуть прямо до раю. Хлопці
виграли свій бій, бо вмерли, але не відступили. Програла тоді Україна, бо тіх
хлопців було мало. Додам навздогін, що програли й кияни, бо, не вийшовши з
хлопцями боронити рідне місто, п'ять тисяч із них підписали собі смертний вирок
і загинуле не як воїни, а як куріпки на полюванні. Їх стріляли просто за вишиті
сорочки. П'ять тисяч - ось ціна байдужості й боягузства. І пора назвати речі
своїми іменами. Хоча в таке свято більше треба говорити про хлопців - героїв.
Щаслива нація, що мала своїх триста спартанців. Царі Леоніди змінюються і вже в
бій зі спартанцями не ходять, але спартанці залишаються і кожен раз їхнє число
більшає. Бо вони ніколи не будуть куріпками.
ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА
"ПРОСВІТА"
СЛОВО ПРОСВІТИ
НЕДОСПІВАНІ ПІСНІ АНГЕЛІВ
Тема: Молода країна
“Крути. Концерт для ангелів” — не просто чергове відзначення трагічної річниці.
Це — музичне вшанування тих, кого свого часу покликала Батьківщина і вони
віддали їй усе. Усе найдорожче — силу і наснагу, молодість і життя. Триста —
проти тисяч. Запекле протистояння неминучому… Поразка на полі бою, та —
перемога духу. Пам’ять про нього не вдалося стерти ніяким історичним буревіям.
І нині залишається віра в те, що їхній подвиг далекого 29 січня 1918 року був
недаремний. Уже кілька років підряд наприкінці першого зимового місяця музика
звучить саме для них — героїв Крутів. 27 січня в Театрі оперети пісні для
ангелів заспівали Тарас Петриненко і Тетяна Горобець, Едуард Драч , Марія
Бурмака, “Мертвий Півень”, “Кому Вниз”.
“Крути. Концерт для ангелів” — не просто чергове відзначення трагічної річниці. Це — музичне вшанування тих, кого свого часу покликала Батьківщина і вони віддали їй усе. Усе найдорожче — силу і наснагу, молодість і життя. Триста — проти тисяч. Запекле протистояння неминучому… Поразка на полі бою, та — перемога духу. Пам’ять про нього не вдалося стерти ніяким історичним буревіям. І нині залишається віра в те, що їхній подвиг далекого 29 січня 1918 року був недаремний. Уже кілька років підряд наприкінці першого зимового місяця музика звучить саме для них — героїв Крутів. 27 січня в Театрі оперети пісні для ангелів заспівали Тарас Петриненко і Тетяна Горобець, Едуард Драч , Марія Бурмака, “Мертвий Півень”, “Кому Вниз”.
“Концерти для ангелів” уже стали традицією. Їхня атмосфера — завжди камерна,
надивовижу стримана. Ніякого пафосу, урочистих промов і патріотичного биття в
груди. Загалом — тиха спокійна музика. Лірична або сумна. Така музика справді
знаходить шлях до серця, до потаємних глибин душі. Налаштовує на медитативний
лад — і недарма. Адже таким чином можна спробувати дотягнутися до чогось
невидимого і, здавалося б, недосяжного, яке насправді зовсім близько — до
ангелів. Вони ж завжди поруч…
Зовсім різні за стилістикою і репертуаром виконавці — і гармонійне поєднання
їхніх присвят молодим минулого і сьогодення. Кожен зумів сказати щось особисто
своє не просто про ту подію та її учасників. Дати свою рефлексію… Несподівано
серйозні “Півні” з акустичними піснями і Михайло Барбара в ролі ведучого.
Поезії у прозі Сергія Жадана в перерві між виступами. Як завжди із влучним
поетичним словом — Едуард Драч , до того ж — ще й із піснею — кобзарською
стилізацією. Монументальні “Кому Вниз” — чомусь із коротесеньким виступом.
Марія Бурмака — загалом із новими ліричними піснями, сповненими світлого суму.
Тарас Петриненко — зі старими творами в новій напівакустичній обробці. Звучало
те, що колись могли б співати ті молоді, якби був мирний час… Могли — і
недоспівали. Той час був для зовсім інших пісень. Таких, що викликали найбільшу
ненависть загарбників. Коли за “Ще не вмерла Україна…” — куля. А лірику — можна
надолужити потім. Хоча б і через багато десятиліть…
“Щаслива та нація, що має своїх триста спартанців”, — сказав на концерті Едуард
Драч . З цим важко не погодитися. Щаслива, а чи ж горда? Від того, що нація
колись уміла опиратися — навіть у безнадійній ситуації. Уміла зберегти
величезне бажання свободи. Незважаючи на терор і розстріли всіх, хто має
“підозріле” українське прізвище. А нині ще багато залишилося носіїв таких
“підозрілих” прізвищ…
Таких багато, тільки от чи залишилася здатність до непокори… Адже експансія не
припинилася. Стала лишень прихованішою і хитрішою. Проникає в усі шпарини,
витравлюючи культуру, духовність, свідомість… Поки схаменемося… Чи не маємо
чого протиставити? А може, не вистачає духу… Але ж скільки ангелів тепер
дивиться на нас…
Катерина ТАРЧЕВСЬКА
Тарас Компаніченко, музикознавець
.... Його пісні протягом років співаються молоддю в пластунських походах,
сумівських таборах, на приватних вечірках. Коли лунає ліричний гітарний
перебір, а душа вже розгорнулась в безкрай - починає звучати пісня "Із
походу з під Ізмаїлу вели козаченьки...", а тоді, як настрій вимагатиме
веселого, зокрема, щоби розсмішити дівчат, згадають і заведуть про дурнуватого
батька-безбатька "Хохла Придурченка", і коли в компанії нічних бдінь
все частіше будуть чутись стримані позіхання, законність відходу до
найсолодшого в світі хтось потвердить загравши ліричну колискову "Світять
зорі неозорі" і через зірочку ясну побажає сну. І певно далеко не всі зі
співаючих, особливо з молодших, знатимуть, хто створив ці пісні. А хтось із
бувалих або "посвячених" в таємницю якогось співаника (накладом в 500
примірників) прорече як справжнісінський метр до жовтодзьобиків: "Це пісні
Едуарда Драча!". О славо злая, так і хочеться сказати. І хоч живемо ми не
в часи анонімних авторів середньовіччя, проте спостерігання моменту розчинення
в стихії фольклору часом тішить наше самолюбство хоч і приймання.
Щойно зусиллями мистецької агенції "САМЕ ТАК!" вийшов перший альбом
відомого українського барда, автора та виконавця пісень, лауреата першої
"Червоної рути" Едуарда Драча "Небо України". Виходу
мультимедійного С?> вже передував випуск аудіокасети з тією ж назвою і з
ідентичним звуковим наповненням. Альбом складається з 18-ти авторських
пісень-композицій, написаних протягом 80-х та середини 90-х років. Це тематична
(хоч і багатотемна) добірка напрочуд плідного мистця, в яку ввійшли,
здебільшого, ті твори, що відображають авторські відносини з минувщиною своєї
землі та з тими мітами, що підпирають її високе небо. Місце для точної
інформації про диск.
Альбом відкривається одноіменною піснею „Небо Укра'їни" (І), що є прологом
чи заспівом до усього подальшого, що має розгорнутись перед слухаючим адептом
чи неофітом. Бо під тим єдиним і неповторним небом, якому ж бо й славу співає
співець в своєму гімні, що "то як море грізне", а то "світить
птахам... чумацьким шляхом" знайшло собі притулок таке різне, але й таке
ріднонашенське: від величного до мізерного, від саможертовного до ницого, від
смішного до глибоко сумного й жального, від любовного до батьківсько-ніжного.
Цілий світ, ціла вервиця образів, що ширяють над горами й долами землі нашої
повстане враз перед Вами. Повстане як своєрідна авторська модель ментального
неба чи як скалка великої етноноосфери, явлена на суд твій слухачу.
Першу групу становлять гімнічно-величальні речі "Київська Русь" (2),
"Зірка Мономаха" (3), "Величальна ясному королю та князю Данилу
Галицькому" (4). Як стає зрозуміло з самих назв, звернені вони до часів
сивокняжої Руси-України. Це речі захоплено-юнацькі, крізь них ще проглядається
радість від щойно віднайденої власної причетності до великого минулого своїх
далеких предків. В композиції "Київська Русь" важить не стільки
зміст, скільки фактура твору, яка вводить слухача в динамічнонапружену бутність
далеких часів, і тільки переконливий рефрен "ти, наша матінка, Київська
Русь" ставить орієнтири-віхи де і коли це відбувається. Щось аж до
дико-стихійного вчувається в низьких тонах, в тембрі голосу, в зударах перстів
об струни, і в контрасті ювелірної перегри, що козачкове інтерпретує якусь
давню мелодію оркестру князівських часів, в якій дзвоніння коятів при скронях
коханої ладі потлумлено бряжчанням добре гартованих харалужних мечів.
Широко й клично, співецькою віншівкою Русі-Украї'ні, що повстає з небуття
століть, звучить піснь "Зірка Мономаха". Немов би княжий глашатай
рикнув до спаленої, сплюндрованої землі, і на його клич з неї підводяться,
повстають з розсипаної на порох слави, перетлілої на гумус
державницької снаги й сили не свинопаси й раби, а велемудрі мужі та відважні вої,
і стають під княжі клейноди. І знову під ясною зорею Великого Мономаха повстає
Києвоцентрична Свята Русь.
Наростаюча тривога вчувається з перших акордів й переборів "Величальної..
.Данилу Галицькому", що підсилюється змалюванням татарського лихоліття, переростає
в житійно-неоепічну розповідь та завершується співанням слави лицарю й королю,
оборонцю й стражу землі Руської перед ордами загрозливого Сходу. Тому, хто
перший став до борні з Бату-ханом, і хоч не переміг, але взяв силою то
мудрістю. Ця пісня творилась як "теремна" й інтимна, і звучить
контрастно до якби всеземельної і всенародної слави Мономаху як твір більш
вибагливий інтелектуально, складніший на відміну від політично-придворних
житійно-славословних творів у стилі князівських співців-славоспівців.
Автор не проминув відгукнутись на те моторошне й страшне, що має життя в
українському мітосвіті. Позаісторичною павзою, що дихає, правда, пізнім
середньовіччям, виринає образ із української демонологіїз
"Вовкулака"(5). Хто той його "Вовкулака", що люто виє, хижо
світить очима, переповнений люті? Чи він вроджений, чи зачарований, чи то
відьма його обернула, чи то сам він перекинувся на вовка, а одкинуться назад не
зумів? Ці деталі опущені автором, та й він не ставить на меті розказати якусь
конкретну історію чи прочитати лекцію з української демонології. Цей образ для
нього нагода застерегти, розказати, уникнувши прямої дидактики, чим може
обернутись людині (чи в даному разі істоті), те зло і ненависть, яку вона
множить у світі й від якої все довкола завмирає: воно може повернутись до неї
самої.
Лише один мент співчуття до одинокого перевертня, який сіє довкола жах,
розуміння, що він один і сам боїться (звичний діагноз психоаналітиків на
поведінку будь-яких агресивно налаштованих осіб, лідерів, вождів). Едуард не
повертає людської подоби "своєму" вовкулаці через стягнення з нього
шкіри, переведення проз дишло, а ловецько-мисливськими лютими кулями (зуб за
зуб) виводить висновок: його лють до нього повернеться литими лютими кулями,
які він, шо забув Бога, випросить собі. Автор підсумовує: "якщо плещещ
лють навколо, нею сам і захлинешся..."
Єдина з поміж усіх поданих на диску пісень "Б'ють пороги"(6) створена
не на власні вірші. Це уривок з поезії Т.Шевченка "До Основ'яненка",
до якого вже писали музику ряд композиторів (К.Вільбоа, М.Лисенко,
Г.Давидовський, ЯСтеповий). Хоча ця інформація залишається енциклопедійною
констатацією: музику цих композиторів почути практично неможливо, в тому числі
й до згадуваної поезії. Натомість відоме рокове озвучення твору гуртом
"Кому вниз" А.Середи, а відтепер слухач має змогу оцінити варіант
Едуарда Драча. Автор не намагається творити погоджену з часом романтичну
стилізацію. Його прочитання неоромантичне й модерністське. Воно цілком
узгоджується з претензіями нової молоді, шо дочиталась істини любови до свого
краю, роздерши сіренькі хрестоматійки офіціозу, взяла гітару і в під'їзді чи на
стадіоні співає захрипло-молодечим голосом свою, відібрану чужинцями, історію
та поезію, співає свою класику в сучасній стилістиці, в сучасному ритмі,
суголосому пульсації самого життя.
Ціла низка творів "Здрастуй, дім!" (7), "Грай, кобзарю!"
(8), "Балада про козака Грицька" (10), "Із полону" (11),
"Чортомлик" (12), "Дюнкерк" (15) становлять наслідки
активно-творчого зацікавлення козацькою добою.
З поміж них особливо впадають в око "Балада про козака Грицька", про
жертовного українського сцеволлу, неоспіваного героя Хмельниччини - про смерть
того, хто шкільній культурі пародіювань свого тут виступає по особливому в
перелицюванні, у використанні вдалої назви на означення явища осмисленого,
потрактованого вочевидь цілком в протилежному протиставленні трагічному
комічному, пародійному смішному.
Це не гімн вахтерам від культури, всюдисущим номенклатурникам, перезаслуженим
вислуженцям і висуванцям, що відправлялись на відповідальну роботу в сферу
культури, в якій вони не тямили нічогісінько.
Хоч автор і розшифровує цю пісню як "ретроспективний погляд на розвиток
оперного мистецтва" вчувалося завжди щось більшого: зі слухових вібрацій
повставав, неодноразово відчутий власним лобом, образ непробивної стіни
совкової "культурно"-номенклатурної стайні, а за нею (чи в ній) жваве
тупотіння копит та бадьоре ремиґання. Ця пісня-нехвала всьому тому аморфному й
мізерному, яке займає високі посади, приймаючи значні пози й манірні міни, але,
насправді, нічого не варте. Проте виразні наслідки діяльності "заслужених
діячів" -фураж зхрумано, хвіст піднявся, падіння відбулося, пара йде,
"Фігаро тут, Фігаро там", а віз нашої культури і нині там, поблизу
гузна їхньої величності висококінного іржанія.
І лише дві речі: романс "Вересень" (13) та згадувана вище
"Батьківська колискова" (14) вводять нас у світ відвертої авторської
лірики
Поле досліджень Едуарда Драча - це історичне минуле, спадщина, яку він
міфологізуе й інтерпретує, бажаючи повернути її сучасному молодіжному
середовищу. .Давайте поговоримо про своє, на свої теми" - звучить
лейтмотивом всього альбому та ачей і всієї творчості автора. І це на тлі
всепостійних розмов про чужих героїв, богів, кумирів, бовванів тощо. Характерні
для Едуарда звернення до сталих фразеологізмів, які органічно вплетені в канву
його поезії, ненарочито і осмислено. В музиці його вчувається досвід освоєння
цілого ряду культурних шарів в музиці: від класичних до блюзу, кантрі, джазу,
рок-н-ролу до "совєтської" співано-бардівської традиції. Водночас ми
спостерігаємо намагання заховати все це за національні шати, і не лише в доборі
тематики, але надати цьому національне українських форм. Простота в дошукуванні
народного узагальнено-довершеного, а отже хітово доступного граничить з
дослідженнями дотичних сфер музичної етнопсихології: трансформації й сталості
національних етерокліше. Його твори щільно інструментальне заповнені, тобто
досконале та вільне володіння інструментом дають можливість досягати повного
звукового насичення. На таке, на жаль, не часто натрапиш у бардів, які часто
смислові шедеври накладають на прості гармонійні перегри.
Едуард Драч є поліінструмеиталістом, який окрім представленої на диску гітари
грає ще й на фортепіано, скрипці, вересаївській кобзі та криловидних гуслях,
грає музику різну: від джазу, блюзу, рок-н-ролу та власних
композицій-стилізацій до автентичної інструментальної традиції Черкащини та
творів з репертуару кобзаря Остапа Вересая. І це неодмінно має вилитись в якісь
оригінальні мистецькі проекти в майбутньому. А, наразі, дослухаймось поради
останньої на цьому диску пісні і "поки папороть розквітне, поки рак на
горі свисне... підіймаймо наші келихи за пісню" і кажімо заздравицю
винуватцеві цієї оказії: "За твої пісні, Едуарде! За наші пісні, співцю!
За українські пісні, кобзарю! Будьмо!".
Журнал ПІК (ПОЛІТИКА І КУЛЬТУРА) 17-23 ГРУДНЯ 2002 РОКУ. Ірина СИКОРСЬКА
1О років писалося, та все ж таки склалося...
Такими сливами розпочав презентацій) власного альбому "Небо України"
автор і виконавець пісень Едуард Драч
Існує своєрідне українське братство, об'єднане магічним паролем
"Червона рута", - всі ті, чиє життя восени 1989 р. поділилося на
"до" та "після". Серед безпосередніх учасників та
улюбленців тієї "музичної української революції" був і Едуард Драч.
Нещодавно популярний столичний арт-клуб "44" зібрав багатьох
"братчиків" на його авторський концерт.
На І Всеукраїнському фестивалі сучасної пісні та популярної музики у Чернівцях
цей молодий лікар з Черкас першим серед українських бардів увів у свої мелодії
фольклорні елементи, манеру кобзарського виконання (зокрема, специфічний
"надтріснутий" тембр голосу). Відтоді його пісні швидко поширилися і,
без перебільшення, стали народними. Він радував своєю піснею не лише столичне
українство, а й земляцькі громади Канади, Франції, Німеччини, Польщі, Росії.
Показово, що нинішнє покоління 18-річних фактично вивчало українську історію
саме за піснями Драча: "Як від річки Росі підіймався росич"
("Київська Русь"), як вів у бій дружину "ясен князь Данило"
("Величальна ясному королю та князю Данилу Галицькому"), як мстилися
ворогові козаки "отамана Сірка Йвана..." ("Чортомлик") та
ще багато чого. Найкращі пісні різних років і об'єднав перший мультимедійний
компакт-диск, назву якому дала балада "Небо України".
Тема України загалом проходить крізь усі його твори червоною ниткою. Історичні
зазвичай нагадують осучаснену думу з її неспішною епічною оповіддю, чи,
навпаки, драматичну баладу. В сатиричних етюдах Драч нерідко вдається до стилізації,
а про козаків, природно, співає під закличний марш. Сторінки його лірики
являють антологію романсу. Трапляються, звичайно, й знахідки у новітніх стилях,
як-от: фольк-рок, фольк-джаз, навіть фольк-аванґард.
Наприкінці вечора Едуард поділився планами на майбутнє: матеріалу (готових
пісень) набралося ще на 5 альбомів. Сподіваємось, що невдовзі вони теж будуть
видані.
Українська мушка (зокрема, Едуарда Драча), відео та книжки - на сайті
мистецької агенції "САМЕ ТАК!" ( www.sametak.com.ua ) Замовлення
поштою: а/с 6, Київ, 01034.
Стаття в журналі "Кореспондент" № 35 за 26 листопада 2002
року.
"Небо України". -СамеТак, 2002
Говорят, что шоу-бизнес - машина жесткая и неумолимая. Считается, что каждый,
кто попадает в ее жернова, обречен на потерю индивидуальности.собственного лица
и личных пристрастий. Впрочем, есть и другая точка зрения: теряют все
вьішеперечисленньїе достоинства те, кому, по сути, терять нечего.
Возможно, не все так уж просто. Тем не менеє СD украинского барда Эдуарда Драча
как раз подтверждает то, что настоящие индивидуальности неистребимыі.
Он стал известен Украине в 1989 году, выступив на первой Червоной руте -
Всеукраинском фестивале современной музыки. Этот фестиваль открыл немало имен,
обладателей которых теперь называют украинскими звездами 90-х. Тогда казалось,
что отечественная эстрада навсегда избавилась от комплексов вторичности й
провинциальности. Прошло десятилетие - и что же? Одних уж нет, а те далече...
Сегодня Эдуард Драч, едва не единственный и этой блистательной когорты,
продолжает петь свои песни откровенно некоммерческого жанра.
В последнее время он увлекся старинными народными инструментами: кобзой, лирой,
гуслями. И какая своеобразная и талантливая получается у него музыка! - нечто
среднее между фольком, бардовской песней и джазом...
Кроме того, как и много лет тому назад, Драч продолжает работать
врачом-невропатологом. Он утверждает, что эта очень древняя традиция - быть
лекарем и музыкантом-философом в одном лице - идет из глубиныї веков от
великого Авиценны
